Місцеві старожили пам’ятають оповідання своїх дідів – прадідів про те, що до 30-х років минулого століття в селі діяла церква, на місцевому кладовищі була капличка, а в самому селі столичних гостей зустрічала пам’ятка садово-паркового мистецтва.

Відомі постаті в ДзвінковомуЦі пам’ятки були добре відомі сім’ї першого президента України Михайла Грушевського. Його мати і брат з сімейством з радістю проводили тут весняно-літні місяці. До них частенько навідувався у гості Михайло.

Дзвінкове приваблювало і відомих майстрів слова і діячів культури. Після Другої світової війни тут облаштував свій мисливський будиночок незабутній Остап Вишня. До нього за натхненням, а також “на чарчину та дичину” приїжджали колеги по літературно-творчому цеху, зокрема, поет Максим Рильський.

Черпав натхнення в тутешніх місцях і відомий український драматург Олександр Корнійчук, який обезсмертив Дзвінкове своєю комедією на колгоспну тематику “Приїжджайте в Дзвінкове”. Вона побачила світ в 1946 році і досить довгий час проходила з аншлагами в столиці і обласних центрах.

У пізніші радянські часи в Дзвінковому знайшла притулок і сім’я першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста. За часів горбачовської перебудови він дав грунтовне, багатогодинне інтерв’ю. Розповідаючи про маловідомі факти брежнєвсько-сусловского правління, своєму фактичному посиланню у Білокам’яну у зв’язку з написанням ним книги “Україно наша радянська”, Петро Юхимович повідав і свої враження про перебування в Дзвінковому.

Спочатку він, колишній директор ленінградського авіазаводу, ставив на крило київське авіапідприємство, організувавши на ньому серійне виробництво всесвітньо відомої нині лінійки літаків ОКБ Олега Антонова. Незабаром отримав “партійні крила” для свого кар’єрного зростання, очоливши спочатку обком, а потім і ЦК КПУ. Перший час його сім’я відпочивала влітку, як правило, в селі Пухівка. Потім, по його визнанню, цеківські товариші порадили йому навідатися в Дзвінкове. Там, мовляв, не лише райське місце для відпочинку, але і цілюще джерело для оздоровлення.

«Мене полонило це село. В оточенні суцільних лісів, зелених лугів, з чистою річкою, цілющою водою – про це можна було тільки мріяти», – розповів він мені і подарував автобіографічну книгу “Та не судимі будете”, де знайшлося місце і Дзвінковому. Виявляється, численні відпочивальники з Ленінграда, про що із задоволенням нині люблять розповідати старожили села, відкрили це місце з легкої руки Петра Шелеста. Це він загітував своїх колишніх колег по авіазаводу відвідати “райське містечко”, а далі свою справу зробило “сарафанне радіо”. Жителям берегів з Неви, як не важко здогадатися, тамтешніх лісів з грибами та ягодами вистачало. Не було у них іншого – такого джерела цілющої води.

Залишити відповідь